«Ісусові свята»

Господь наш Ісус Христос у книзі Віри Багірової

                        «Ісусові свята»

І у цій новій книзі авторка знову дивує своїх читачів розмаїттям оповідок, віршів, пісень, довідкового матеріалу. Та все ж скажемо, що книга є неподібною на  книги інших авторів про Ісуса Христа.

 По-перше, ми прочитаємо про Спасителя в Його дитячі роки, роки становлення.

По-друге, книжка написана не самостійно,а під керівництвом отця Петра Свідруна із Баден-Бадена, Німеччина. Надзвичайно чудові, цікаві, глибоко філософські  проповіді в тамтешніх церквах добре знають і люблять українські переселенці й ті, які  відпочивають там. Маючи великий вибір останніх досліджень вчених, отець Петро вміє зацікавити прихожаніпривести до Бога навіть того, хто про цей й не думав.

Спільні довгі бесіди по скайпу, телефонні розмови  дали змогу Вірі Багіровій подати нам частину того матеріалу, який врешті-решт не почуєш на Рідних Землях. Цьому сприяли ще й газетні та журнальні вирізки, прислані із Німеччини дітьми пані Віри.

Вийшла книга воістину європеська, об’єднуюча. Та вам про неї судити.

А поки-що скажемо, що у  книзі Віри Багірової  «Ісусові свята» вміщено і роз’яснено церковні святкування Господа нашого Ісуса Христа. Багато є інформації про дитячі роки Ісуса, його батьків та оточення, показано той світ, в якому ріс наш Спаситель,  проповідування, зцілення ним тіл і душ юдеїв, важкі дні страти, воскресіння, вознесіння, зішестя Святого Духу, коротка інформація про апостолів та хронологічна історія життя родини Ісуса. У всьому цьому подається низка новизни, якими оперуються сучасні дослідження та підкріплення історії християнства.

Отже,  ПАСТИРСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

В «Одкровенні» св. Івана Богослова читаємо, що йому з’явився «Людський Син, одягнений в білу одежу і підперезаний золотим поясом, а голова Його та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його, немов полум’я огняне…Поклав Він на Івана правицю свою та  промовив: «Не лякайся! Я Перший і Останній»

І наказав Іванові написати, що він бачив і що має бути.

Отже з тих пір письменник є літописцем того часу, в якому Господь дозволив йому жити.

Чи в силах письменник обійняти час, витримати рамки дозволеного йому і наказаного йому? З прикладу Івана Богослова упевнено заявляємо: Може і повинен!

У книзі Віри Багірової бачимо Людського Сина, що є у всесвіті Першим і Останнім – малюком, хлопчиком, підлітком, відтак – неперевершеним учителем, лікарем, прозорливцем, проповідником ,і врешті – воскреслим після мук на хресті.

Тобто маємо ще одну підтримку Божому живому слову, ще один погляд на істину. І це неспроста. Мабуть Господь хоче прийти у серця людей і таким чином.

Маємо чималу кількість написаних богословських трактатів. Багато богословських кафедр змагаються у вершинах полеміки. Та ця дорога до Христа – дорослим людям. Дітям же потрібний образ їхнього любимця Ісусика, як друга, захисника, постійну покрову, захист від життєвої спеки, дощу та грому.

Серед дитячої літератури такого своєрідного підходу до образу Людського Сина, подібно зробленого у книзі «Ісусові свята», поки-що не було.Перекази з Біблії, вибрані притчі, оповідання про чемних дітей,тощо, були

Тут же маємо церковну святковість, як покрову над буйно-квітучим дитинством, над життям взагалі.

Книга оцінена, як літературна перлина. Нам її читати й при цьому уявляти поруч Того, Хто є Першим та Останнім, царем ангелів та людей.

Наше пастирське благословення на автора книги, на книгу, на кожного читача  слухача поіменно, на педагогів батьків та керівників студій. Нехай через написане живе слово станеться Вам за бажанням вашого серця!

                                                           Отець Петро СВІДРУН,

                                   настоятель греко-католицької церкви Святого Бернарда,

                                                           М. Баден-Баден, Німеччина.

           

Тепер же ми подаємо добірку творів із книги «Ісусов свята» впереміж них будемо вам, читачі, наче екскурсоводи вести по земних таїнах Господа нашого Ісуса Христа.

Народження  Ісуса

Яків  був  племінником  Марії.   Йому було 4 роки, коли разом  з мамусею  Рахілею  вони перебралися   на  короткий  час   в  Назарет.  Юна  Марія  чекала  дитину,  тож  треба  було  їй  допомогти  по  господарству,  адже  її чоловік тесля  Йосип  часто  відлучався  з  дому, щоб  виконувати  замовлення  у знатних  людей.

А  тут  ще  імператор  Август  оголосив  про  перепис  населення  по  всій  Римській  імперії.    Оскільки  Йосип  походив  з  роду  Давидового,  він  разом  із  Марією  їде  до  Вифлеєму, щоб  записатися  в  перепис,  як  громадянин.

Тодішні  часи вимагали  нагляду  за  житлом, адже  Назарет  стояв  на   пересіченні шляхів зі  Сходу на  Захід, тож мали місце непоодинокі  випадки  пограбувань.

… Яків  спав  на  тапчані, на якому було накладено духмяне сіно.  Біля  нього,  на долівці,  спала  Рахіль.  Однієї  ночі  Яків  прокинувся  від  того,  що  в  очі  б’є  небесне  сяйво.  Хлопчик  зліз  із  топчана  і  підійшов  до  вікна.  Він  побачив,  що  на  небо  хтось висипав  стільки  зірок,  скільки  у  полі  є  трави -  не злічити!..  Більші  зорі  палахкотіли.  А поміж  ними,  низько  над землею,  сіяла  одна  велика  зоря. 

            Просто  перед  Яковом,  у темряві  ночі, раптово з’являлися і  зникали зірочки,  наче  іскри   у  печі.

            Чи то від спалаху зірок, чи то від  глибокої тиші,  та   раптом залунала  мелодійна  колискова. Вона  повторювалася  знову  і  знову, то  окремими  звуками, то    уривками,  але так гарно, аж серце заходилося  в грудях.  Хлопчик  відразу запам’ятав   коротку мелодію  і тихенько   підспівав їй..

            -  Мамусю!  -  покликав  Яків.

            Рахіль  встала,  підійшла  до  дитини,  накинула  на   нього  теплу  хустку  і  тільки  потім  глянула  у  вікно.

            - Диво,  диво яке! -  вигукнула  вона.  -  Щось  сталося  зі  світом.

            Взяла дитину   на  руки, ніжно  обняла,  походила  по   кімнаті  й  знову  підійшла  до  вікна.  Блискітки  почали  утворювати  коло,  розсипатися,  знову  коловертю  пронеслися  над  далекими  пагорбами.  І  зникли… 

            Тоді  із-пагорба   поважно  викотився  місяць.  Він  погойдався   у  небі й   освітив  усе  навкруги.

            -  Диво  народилося!  -  сказав  Яків.

            Рахіль  подивилася  на  нього так,  наче  він  відкрив  велику  таємницю,  задумалася  на  хвильку   й повторила  поволі,  роздумуючи  над  кожним  словом:

            -  Диво...   народилося!  Наша  Марія  народила  синочка.  Правду  кажеш.

            Ранком  жінка  раніше  виїхала в  поле,  повезла  на ослику  пастухам  їжу.  Але ті вже повертали череду  додому.

            - Справжня  зима  на  підході!  -  казали.

            Рахіль  розповіла  пастухам  нічне  видіння. Пастухи  переповіли  бачене  ними.

            -  То  Ангели  заповнили  небо  над  всією  землею!  -  вирішили разом.

Наступні  дні  пройшли  у  хвилюванні,  адже  після  перепису  повернулося  багато  людей,  а  Йосипа  та  Марії  серед  них  не  було. 

-  Хоч  би  звістку подали!  -  повторювала жінка.

І  звістка  прийшла.  Її приніс   мандруючий проповідник слова Мойсеєвого.

Привітавшись, проповідник  сказав:

-  Благовіщу  вам  радість  велику:  в  Давидовім  місті  народився  Спаситель  нам.  У  людській  подобі  з’явився  з  утроби  Діви  Марії.  Святої  ночі  Ангели  вістили  пастухам,  а  ми  звіщаємо  вам.

Рахіль  на  радощах  нагодувала  мандрівника  найкращими стравами й  попросила  залишитися    на  кілька  днів. Тож  Яків  зі  своєю мамусею  дізналися  про  народження  Спасителя  найпершими  зі  всіх  назаретян.

Проповідник  навіть  вказав дату  Святого  Різдва.  Якщо цю  дату  перевести  у  сучасне  літочислення, то Спаситель  з’явився  на  світ  о  4 годині  ранку  7  січня

  1  року  нашої  ери.

Коли  мандруючий  проповідник  заспішив  іншим  передати  важливу звістку, Рахіль  навіть  просльозилася. 

- І  я  б  пішла  з  Вами,  та  праця  не  пускає.

Того  дня  Рахіль обняла  Якова  й  урочисто  промовила:

-   Спаситель  - твій  брат!  Його  назвали   Ісусом,  як  вказував  Ангел  Марії  при благовіщенні.

-  Мій  брат?  А  я  хто?

            -  Ти  -  брат  Ісуса.

            -  Я брат Ісуса!  -  повторив  Яків  раз,  удруге  і  це  йому  вельми  сподобалось!..

 Пройшли  століття…

Наша  християнська  церква,  поважаючи  дату  народження  Ісуса-Спасителя,  урочисто  святкує  цей  день  7  січня  кожного  року.

                                   У дні морозу, дні снігопаду

                                               (Колискова)                                    

У дні морозу, дні снігопаду

Люляй, Ісусе, наша розрадо.

Боже могутній і триєдиний,

Прийми  вітання від України.

Прийми  вітання із Рождествами –

Ти немовлятком є поміж нами.

Тобі весело співають дзвони,

А ми схилились Тобі в поклоні.

Благослови нас  святом великим,

Бо в нашім серці грають музики;

Благослови нас миром, любов’ю,

Духом єднання, кріпким здоров’ям!

Марія-Мати, голубка біла

Тебе цілує в своїх обіймах.

Люляй, Ісусе, наша розрадо

У дні морозу, дні снігопаду.

                        Колядочка

Від  бабусі  та  дідуся

Я  колядочки  навчуся,

Ще  й  придумаю  свою,

Бо  Святе  Різдво  люблю.

            Колядочка

Із нами по стежці біленькій

Вітер біжить молоденький.

В сопілку свистить біля хатки,

Коли ми співаєм колядки.

Прийшло Різдво на Україну

Слова Віри Багірової                               Музика Миколи Ведмедері

Прийшло Різдво на Україну,

Прийшов зимовий свіжий дух.        

Несли горобчики калину,

А діти несли коляду.

Заколисали в колисонці

Святе Пречисте Немовля.

Малий Ісус – немовби сонце,

Марія-Мати – як Земля.

О скільки сміху та привіту -

Як подарунки нам усім.

Прийшло Різдво з цілого світу

В наш український рідний дім.

Обрізання  Господа  нашого  Ісуса  Христа

            Спаситель  Ісус  народився  у  стаєнці на  окраїні  Вифлеєму,  у  тиші  та  спокої.  У  стаєнці  ночували  телята  й  малі  овечки,  тож  від  їхньої  присутності   було  тепло.

            Марія  сповила  Немовля  й  поклала  його  в  ясла  на  сухе  пахуче  сіно. Від нелегких  родів  її  зморило  й  вона  заснула.  Йосип  же вмостився  спати  біля  входу  в  стаєнку,   щоб  при  появі  пастухів  відразу  схопитися  на  ноги.

            Пастухи  з’явилися  на  світанку. Обережно  відхилили  товсту  вовняну  завісу   і  так  же  обережно зайшли  всередину. Було  їх  троє.

            Йосип  стривожився.  Чекав  сварки  чи навіть  бійки.  Та  побачивши  перед  собою щасливі  осяйні  усмішки,  зітхнув  з  полегшенням.

            -  Ми  прийшли  подивитися  й  вклонитися  Спасителеві  світу,  про  якого  нам  звістили  Ангели  в  полі!  -  сказали  вони, топчучись  біля  входу.

            Марія  покликала  їх підійти  ближче  й  зняла  накидку  на Немовляті.

            Пастухи  вклонились  і  піднесли  хвалу  Господу.  Потім  повернулися  в  поле  і  почали  звіщати  всім  людям  про  велику  новину для  Ізраїлю.

            Найстарший  пастух  на  ймення  Наум  залишився  у  стаєнці.  Він  сказав:

            -  Ви  не  можете  залишатися  жити  у  стаєнці.  Матір  і  Дитя  повинні  мати  всі  зручності:  воду,  теплу  їжу,  добру  постіль.  Я  запрошую  вас  пожити  в  моєму  будинку. Це  недалеко  звідси.  Та  й дружина  моя  буде  рада  вам.  Ми  бездітні люди,  ваша  присутність  буде  нам  нагородою  від  Бога.

            На  ослику  перевезли  Матір і Дитя у  будинок,  складеного  із плоского  каменю, де  було  все  потрібне  для  сімейного  проживання.

            Дружину  Наума  звали  Лія.  Добра  по  натурі, дбайлива  в  господарстві,  вона  теж  виявилася  для  Марії  та  Йосипа  подарунком  від  Бога.

            Восьмого  дня  від  народження юдеї  чоловічої  статі  підлягали  обрізанню.

Тож  покликали  священика в  дім  і той  здійснив над Немовлям обряд Обрізання.  Дав ім’я Йому Ісус, як й сказав Ангел ще до народження Дитятка.

Обрізання було обрядом Юдейської релігії. Всім немовлятам чоловічої статі на 8-й день після народження обрізали крайню плоть статевого члена. Євреї дотримувалися цього обряду ще до часів Авраама.  Цей обряд  означав  визначення  дитяти, як  повноправної людини  юдейської  нації, як  обранця  Бога.

Обрізання проводили ножем, бритвою і навіть гострим кам’яним ножем. Від євреїв  цей обряд перейняли багато східних народів.

                                                               Пройшли  століття…

Наша  християнська  церква,  поважаючи  дату  обрізання Господа  нашого  Ісуса  Христа, як обранця  Бога, урочисто  святкує  цей  день  14  січня  кожного  року.  Цей  день  є  для  християн  східного  обряду  Новоліттям.

                                               Зі  святами

Слова  Віри  Багірової                                         Музика  Миколи  Ведмедері

Запалали  зорі-свічі

Яскравіше, ніж завжди.

Йде Різдво до нас із ніччю,

Присипляючи труди.

                        Приспів:Дух святий,благий, святковий

                                      Хай запалить наш огонь,

                                       Відкриваючи рік Новий

На щасливий кожен день.

Від тепер ми зовсім інші –

Благословлені Різдвом:

Сміливіші та святіші

Найдавнішим торжеством.

            Приспів.

Новий рік усім звіщає,

Що він вільний від тривог,

Бо відкриті двері раю,

Бо зійшов до  нас пан Бог!

            Приспів.

Щедрик

            Щедрик - ведрик - коляда,

            Із  морозу  борода,

            Не  сидімо  по  хатах,

            А  пройдімось  по  снігах!

Вифлеємська  зірка

            Вифлеємська  зірка   засяяла  на  небі  в  ту  ніч,  коли  народився  Ісус  Христос.  Про  цю  зорю є  багато  досліджень,  передань,  міркувань.  Її  появою  дослідники  підтверджували теорію,  в  якій  з  народженням  людини  на  землі,  пов’язано  народження  зорі  в  небі. Тобто,  народження  Божого  Сина  повинно  було  засвітити  в  небі  зорю  неабиякої  величини.

            Святий  Іван  Золотоустий  твердить  про  те,  що  зоря  є  чудом  Божим  -  засвіченням  стовпу  хмар,  подібно  тій  світловій  хмарі яка  вела  ізраїльтян  пустелею  з  Єгипту.

            Як  би  там  не було,  та  саме  за  цією зорею  пішли  три  мудреці  зі  східних  держав,  щоб  поклонитися  Спасителеві  світу.

Мудреців звали  Каспар, Мельхіор і Бальтазар. За західноєвропейською традицією це імена волхвів, які принесли Ісусу дари на Різдво. Подія,   пов’язана  із  Вифлеємською  зорею та  приходом  мудреців  записана в Євангелії від  Матвія. Проте  їх імена і царський сан не згадується. Пізніші  передання  засвідчують,  що  Каспар був царем Індійським, Мельхіор – царем Перським, Бальтазар – царем Аравійським.

 Православна церква не вважає їх царями, не підраховувала їх кількість, не давала їм імена та не вписувала їх у доктрину.

І  все  ж  читаємо  євангельське  підтвердження  мудрецями  Ісуса,  як  Спасителя,  Божого  сина.  Бо  «коли  увійшли  до  хати  й  побачили  дитятко  з Марією,  матір’ю  його  і, впавши  ниць, поклонились  йому;  потім  відкрили  свої  скарби  й  піднесли  йому  дари: золото,  ладан  і  миро.  І  попереджені  уві  сні  до  Ірода  не  завертати,  пустились  іншою  дорогою  у  край  свій».

                                                                   Пройшли  часи…

Існує  багато традиційних  історій про те, що трапилось  з волхвами після цього. За однією з них апостол Хома зустрів їх у Парфії, на його шляху до Індії. За іншою, їх мощі були знайдені святою Оленою та покладені були спочатку у Константинополі, але звідти були перенесені у 344 році в Медіолан (Мілан), а потім у 1166 році до Німеччини, де у кафедральному соборі Кьольна й до сьогодні зберігаються як святиня.

А  ще:

Скільки  себе  пам’ятаю,  стільки  років  обходила  церкви  в  нашому  місті подивитися  на  різдвяні  шопки,  де  були  фігурки  Марії  та  Йосипа  над  колискою  з  Ісусиком, де  були  пастухи  та  фігурки  трьох  мудреців  зі  Сходу.

Моя  мама  і  моя  бабуся  з  великою  радістю  та  захопленням  у  різдвяні  свята  робили  те  ж  саме:  обходили  церкви,  вклонялися  перед  шопками,  як  колись  пастухи  та  мудреці  вклонялися  Новонародженому  Спасителеві  світу.

Стрітення  Господнє

Один  із законів Старого Заповіту наголошував, що жінка яка народила дитину була ритуально нечистою. Коли минав  час  очищення, кожна мати мала прийти  до  Храму  з  хлопчиком  40-а  днів,  чи  дівчинкою  80-ти  днів.  І мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки.

 Бідним  сім’ям  дозволялося  принести  голуба чи горлицю,  чи  дві  горлиці – як жертву очищення від гріхів. Після цього жінка вважалась очищеною .

Згідно з цим Законом кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження.

            Тож  Марія з  Немовлятком Ісусиком  на  руках  та Йосип поспішили  з  Вифлеєму в  Єрусалим,  щоб виконати традицію  посвячення.

            Перед  Храмом  їх  чекав 113-літній  праведний  Симеон,  якому  Святий  Дух  звістив,  що він  не  помре  до  того  часу,  поки  не  побачить  Спасителя  світу.

            Праведник  взяв  Ісусика  на  руки, підняв  уверх  і  ствердив,  що  бачить Сина Божого  і  хвалить  Владику-Господа  за  це.

            -  Він  буде  світлом  на  просвіту  поганам  і  славою  народу  Ізраїлю!  -  голосно  прорік  праведник.

            Ще  раз прославивши  Всевишнього  Бога,  Симеон пророкував   терпіння  Марії через   жертвенність  її сина   у  далекому  майбутньому.

            Біля  Храму  на той  час була  присутня старша  віком  пророчиця  Анна.  Вона  підтвердила  майбутню  жертву  Спасителя.

             Коли  подія  посвячення  Богові    Ісусика  була  закінчена,  праведниця  Анна  провела   їх  трохи  по дорозі  із Храму і  сказала, що  Йосипа  та  його  сім’ю  чекає  поїздка  в  Єгипет.  З  Єгипту  вони  повернуться  багатими та  щасливими.  Вона  сказала  навіть  про   Якова,двоюрідного  брата  Ісуса:

             -  Яків  стане  монахом   в  миру.  У  нього  складуться  чудові  відносини  з  Божим  Сином.

            Ці пророчества були сказані 15 лютого в 1  році  нашої  ери.   За єврейським  літочисленням  ця  подія  сталася  15  адара  3756  року від створення  світу.

            Марія всі ті слова прийняла  близько до серця.  Замість  возвеличитися,  Свята  Діва пообіцяла  собі, що  буде  берегти  свого  синочка  від  усіляких  бід  ціною  свого  власного  життя.

                                                            Пройшли  часи…

Християнська  церква,  поважаючи  дату  посвячення Господа  нашого  Ісуса  Христа і ствердження Його як Сина Божого,  урочисто  святкує  цей  день  15  лютого  кожного  року. 

Згідно з Євангелієм, Марія та Йосип, за законом Мойсея, жертвують свого первородного сина – Ісуса, Богові. Симеонове  пророцтво називає Ісуса «Світлом для об’явлення язичникам і славою Ізраїля». Тому це свято багате на символіку світла.

З десятого століття з'являється обряд благословення свічок, який ще більше підкреслює і збагачує символіку світла.

 Жертвування Ісуса Богові  Всевишньому означає початок нового завіту і нового священства, в якому Син Божий сам є Храмом, Священиком і Жертвою. Суть цього свята підкреслює універсальність спасіння, яке відзначається  всіма  народами.

Вертеп

В дійстві беруть участь: святий Ангелик, Марічка, Іванко, три царі.

Ангелик:   Я - святий малий Ангелик,

Коляду привів для вас.

Зустрічайте нас, веселих,

Що прийшли в різдвяний час.

Три царі – як три вельможі,

Літаком здійснили путь.

Іванко:   Я  – скрипаль, гуцулик гожий,

Що Іванком мене звуть.

Марічка:   Я  – Марічка, ясне личко.

Серед всіх небесних зір

Я зірвала зірку-чічку

І несу у кожен двір.

1 цар:   Місія у мене скора,

З Персії великий цар,

І в Підгір’я, і у гори

Я приніс Ісусу дар.

2 цар:            Я прибув услід за другом,

Вавилонський цар-дивак,

Золото привіз в дарунок,

Що зайняв увесь літак.

3 цар:   І я цар, мідійський можний,

Молитов привіз сувій,

Для заможних й незаможних –

Ладан й миро в скриньці цій.

Ангелик:   Але ці дари – духовні:

Це – як щастя і любов.

Марічка:   Світло Зірки Різдвяної

Вам даруєм для обнов.

Ангелик:   Все тому, що серце ваше,

Наче ясла – Вифлеєм

Для Ісусика, для Спаса,

Що нас любить навзаєм.

Іванко:   Я на скрипці вам заграю,

І припрошу коляди.

Марічка:   Світлом Зірочки із Раю

            Будьте в гараздах завжди!

Вертеп:   Хай здоровиться вам, люди,

Благодать торкнеться віч,

І нехай із вами буде

Завжди ця Різдвяна ніч!

(Іванко грає на скрипці, вертеп співає довільну колядку).

Маленький  Ісусик

Маленький  Ісусик  хоча  народився  хворобливим  хлопчиком,  проте  швидко  міцнів,  набирав  ваги,  їв  мало,  більше  спав.  У  8 місяців  говорив  чимало  слів, не капризував  і  майже  не  плакав.

            У  2  рочки  Ісусик  виглядав  як   маленький  ангелик  -  з  круглим личком  та  ямочками  на  щоках.  На  лівій  щічці  - невелика  родимка.  Постійно  усміхався.  Очки  мав  світло-карі.  Змалку, відчуваючи  доброту  в людях,  не  до  всіх  тягнув рученята.  Любив  усамітнення.  Більше  полюбляв  тварин,  аніж  людей.  Улюбленим  заняттям  було викладання  узорів  із  камінців,  цим  міг  займатися  годинами.

             Ісусик   любив  гратися в  жмурки-хованки.  Просив  погратися  з  ним  любу  матусю.  Тоді  вона  шукала  його і  тішилася,  коли  знаходила. 

            Ісусик  любив  полежати в  Марії  на  колінах,  коли  вона  пряла  нитки з вовняної  шерсті.  Хлопчик  притримував  куделю.  Задивлявся  на  мамусині ткацькі  узори.

            Одного  разу  хлопчик  сховався у  великий  дзбан  для  води.  Ісусик  закрився  накривкою,  чекав,  чекав,  поки  його  знайдуть,  і  заснув.  Марія  довго  шукала  синочка,  підняла  сусідів  на   ноги  і  ті  стали  дружно  розшукувати  малюка.  Проснувшись,  Ісус  хотів   вилізти  назовні,  та  не зміг.  Тоді  постукав  у  стінку  дзбану  і його  знайшли.  Мати  так  зраділа,  що  не  в  силі  була  посварити    синочка.

            Вечорами,  коли Марія  звільнялася  від  праці,  вони  любили  сидіти в  садочку  під  листатими айвою  чи  інжиром. Ісусик  влягався  матері  на коліна,  Йосип  сідав  поруч.  Марія  розповідала   про  свою  маму Анну,  про  свого  батька  Якима,  про  прародичів  до  сьомого  покоління,   про долю   багатостраждальної  вітчизни  -  Ізраїлю.  Часто  говорила  казками,  які  чула  від  людей.

            -  Мамусю,  заспівайте!  -  просив  Ісус  і  Марія   співала:

            Сонце  сходить  та   заходить

            Для  Йордана  та   народу.

            Ой   Йордан-ріка,  розлийся,

            Ой народе мій, проснися!..

            Її  чистий голос   наповнював  садок,  подвір’я і,  здавалось,  линув  під  небо.  Деколи  Йосип  підспівував,  а  Ісусик  засинав,  зачарований  мелодією  пісні.

                                               В Божому теплі

Слова Віри Багірової                                           Музика Миколи Ведмедері                                            

Зустріла Господа у церкві,

Зустріла серед образів.

Відчула Божий погляд теплий,

Що обійняв і зрозумів.

            Приспів: Спасибі, Боже , що Ти в мене,

                             Спасибі, що  я в  Тебе  є.

                             Спасибі, що мій край пісенний

                            Пізнало серденько Твоє!

Зустріла Господа у полі,

Він сіяв дощик на жита.

І ми пішли із ним поволі

У молоді мої  літа.

            Приспів.

У небесах Його зустріла,

Він правив нашим літаком.

Я не боялась. Була сміла,

Він підморгнув мені тайком.

            Приспів.

Джерело   святої    води

            Літо  було  в  розпалі. Надворі  стояв місяць  серпень  і  його   запаморочлива  спекота.

            Йосип  з  помічником  мурували  в  Назареті новий  постоялий  двір.  Він  мав  бути  багато  ширшим та  ємкішим  від  старого.  Йосип хотів   отримувати постійний  прибуток  від   караванщиків,  які  би  могли зупинятися  у  них. У  дворі  мали  бути  не  тільки   кімнати  для  людей,  але   стойла  для  верблюдів  та  віслюків.  А ще   потрібна була   стодола  для заготівки  травою,  комірчина  для  припасів  на  зиму.   Йосип  хотів  звернути  вівчарство,  тримати   худобу  тільки для потреб  сім’ї.

            Сам  же  Йосип  того  часу  пастушив.  Стадо  овець  та    кіз  переганяв  з  місця  на  місце  у  пошуках  джерела  прісної  води.

            З  водою  на  Сході  завжди було клопітно.  Для  пиття  її  носили з  одиноких  джерел  з-під  високої  гори.  Для  потреб  домашніх  копали  глибокі  криниці.  Вода  в  домашніх  криницях  збиралася  переважно  у  дощову  пору  і  не завжди  була  придатна  для  пиття.

            Для  отари  існували   джерела  у  полях, довкола  яких і  випасалися  отари  овець  та  кіз.

            Тих  серпневих  днів  джерела   пересихали  просто  на  очах.  Розпечена  сонцем  земля  наче  горіла  під  ногами.  Спрага  мучила людей  і  тварин.

            Рахіль  приїхала  на  віслюкові  разом  з  малим  Ісусом.  Їй  треба  було  подоїти  овець  та  кіз  і  відвезти  молоко  додому.   Вони довго  шукали  в  пустельних  степах Йосипа,  який  у  відчаї  знайти воду  переганяв  стадо  від  одного  джерела  до  іншого.

            -  Не  знаю,  чи  можна  буде  сьогодні  подоїти  отару!  -  пожалівся   він   пересохлими  від    спраги   вустами.  -  Всюди  мене  зустрічає  тільки  розтріскана,  випалена  земля.

            Рахіль  зітхала,  а  чим  вона  могла  порадити?

            Поки  дорослі  говорили,  Ісусик, завжди  непосидючий  та  верткий,   неждано  відійшов  убік  і  звелів :

            -  Ось  тут,  під  землею,  дзюрчить  вода.  Треба  копати.  Тут копайте!

            Йосип  дуже  здивувався.  Ліг    на живіт,  приклав  вухо  до  землі.  Вслухався і  вслухався,  аж  напружився  ввесь.  І  через  якусь  мить  йому  вчувся  звук  -  начебто  десь там,  внизу,   глибоко,  ледве  чутно   журчала  вода.

            Йосип звеселів   й  запропонував:

            -  А  що,  Рахіль,  спробуємо  повірити  нашому  Ісусу?  Будемо  тут  копати!

            Вони  взялися  до  праці.

            На  глибині   1,5  метри  було  віднайдено  джерело чистої  води.  Коли  копнули  ще,  звідти  вода  вдарила  фонтаном.

            Йосип  спробував  напитися,  вона  була  така  смачна!..

             Рахіль  пила й  не  могла  напитися.

            Підбігли, бекаючи  та  мекаючи,  вівці  та  кози.  І  всі  пили,  і  купалися  під  струменями  пречудової  води.

            Це  джерело  святої  води збереглося  аж  до  нині,  упродовж  2000 років.  Та  ніхто  не  знає,  що  потужне  підземне  русло  було віднайдено малим  Ісусом  з  Назарету.  Ісусові  в  той  час  було  4  роки  і  8  місяців.

            Рахіль  з  малим  Ісусом  приїхали  на  подвір’я  у  чудовому  настрої.  Тепер  літня  спека  не  була  страшна   Йосипові  та  його  отарі.

            Марія  дуже  зраділа   почутому.  Вона  захотіла  завтра ж  поїхати  і  подивитися  чудо-джерело.  І  наступного  дня азом і сином поїхала  на витривалому  віслюкові. 

            Час  був  передвечірній.  Спекота  влягалася.  Мирно  лежали  вівці.

Марія  напилася  чистої  води, поговорила  якийсь  час  із  чоловіком,  а  потім  зайшла  у  шатро,  щоб  перепочити.  Замріявшись, вона  задрімала.

            І  тут  до  неї  прийшло  видіння.  Вона  побачила   Ісуса,  облитого  знайденою  водою  із   джерела, і    полум’яні  язики   над  його  головою.  Полум’я  не  обпікало  хлопчика,  а  наче  входило в  його  мозок  і  зігрівало.

            Прокинувшись,   Пречиста  Діва  довго  не могла  прийти в  себе.  Але  потім  щиро  подякувала Богові  вдячним  Псалмом,  вийшла  із  шатра,  підійшла  до  мужа.

            -  Йосипе,  Бог  навістив  нас!  Ісус  є  Божим  обранцем.

            -  Нехай  станеться  за  словом  Божим!  -  сказав  Йосип,  усміхаючись.

            Сонце  котило  до  заходу.  Йосип  не  гнав  отару  додому. Він вирішив знову  заночувати  на  пасовищі.

             Марія  подоїла  кіз  та  молочних  овець. І чоловік  відправив  її  та сина додому. 

           

                        Звичайний день

Звичайний день, де пополудне

Умиротворння снує.

На небозводі біло чуднім

Благоговння Бог дає

На кожну квітку, на пташину,

І на клітиночку живу,

На наш садок, на нашу хату,

На тихий полудневий спів…

Отець небесний споглядати

Післав з осанни янголів.

                                   Вечір

Вже захід сонця розквітає

Небесним квітом золотим,

З пелюсток ніжно осипає

Тепла й вогню останні дим.

Засяє ніченька зірками,

Спочинуть денні голоси.

І перейде у сон із нами

Творіння Божої краси.

Проща  до  Єрусалиму

            Юдеї  мали  свій  один  єдиний  напрочуд  красивий  Храм.  Розташований  він   був  у  Єрусалимі.  На  найбільше  своє  свято Пасхи все  доросле здорове єврейське  населення     збиралося  на  прощу до  свого  Храму.  Хто  йшов  пішки  кілька  днів,  хто  на  ослику  добирався  набагато  швидше.  А  кому  Єрусалим  був    аж  надто  далеко,  збирався  в  дорогу  за  кілька  тижнів  наперед.

            Надто  спішили  у  Храм  юдейські  молоді  люди,  яким  виповнилося  чотирнадцять  років. Рік  перед  тим  вони  були  записані  на навчання  до  синагоги,  щоб  пройти   Бар-Міцву.  Платне  навчання   тривало  один  рік. Після  складання  іспиту   хлопчик-юдей  ставав  сином  заповіту і  визначався  як  дорослий  у  релігійних  питаннях.  І,  основне,  він  мав  рівне     становище  у  релігійній  спільноті.

            Синам  заповіту  купляли  ярмолку  -  шапочку на  голову,   дарували  нову  молитовну  шаль.

            У  Єрусалимі  можна  було  купити  ще  й  філактерію  -  невеличку  коробочку,  в  яку  було  вкладено  кілька  написаних   строф  із  священних  юдейських  книг.

              Молоді  філактеристи  вже могли  одружуватися,  відокремлюватися  від  батьків  та  заводити  своє  господарство.

            -  Ох, як  я   переживаю  за  Ісуса!  -  скрушно  хитав  головою  Йосип.

            - Чого  тобі  хвилюватися?  Йому  сповнилося тільки  12  років,  -  заспокоювала  Марія  мужа.

            -  Але  він досконало  знає  закони.  Навіть  я  не  можу  з  ним  сперечатися у  поясненні  цих  законів!..  Візьмімо  його  з  собою!

Отже, як  звиклося, сім’я  Йосипа  почала  збиратися  на  прощу   до  Єрусалиму.  Ішли  Йосип,  Марія  та  Ісус.

              Йшли  надйорданським  шляхом,  що  був  вимощений  кам’яними  плитами.  Цим  шляхом  колись  самотній  Йосип вирушив  на  заробітки з  Єрусалиму  в  Галилею.  Сьогодні  він  йде  із  сім’єю   в  Єрусалим.

            Крім  Йосипової сім’ї  йшли  люди  з  різних  кінців  Галилеї:  Магдали,   Сепфорісу,  Кани,  Тиверіади,  Генісарету,  Капернауму,  Хоразиму. Спершу  йшли  гірською  місцевістю  по  Галилеї,  потім спустилися  в  долину  понад  рікою Йордан.  Це  був  шлях - границя  між  Самарією  та  зайорданською  Переєю.

            У  квітні  розпускалися  буйним  цвітом  дерева  й  кущі.  Злакові  трави  наливалися  соками.   Прочанам  зустрічалися  обабіч  шляху  отари  овець  та  кіз.  Подекуди  -  справжні  поля  розквітлих  троянд,  що  вилися   дикими  кущами,  а  ще  цвіла рожева  азалія.  

            Біля  дороги  росли  модрини, пальми, осики,    рідше  -    дуби.  Саме  під  їхніми  кронами   відпочивали подорожуючі.  В  повноводних  квітневих притоках  Йордану  вмивалися,  а  з  весняних  джерел  пили  воду.  Влітку  ці  русла  пересихали,  проте  зараз  життєдайна  вода  дуже  тамувала спрагу  подорожуючим.

            З  Надйорданського  шляху  повернули  на  горбисту  місцевину  Юдеї,  де  на  піщаних  горбах стояв  Єрусалим.  Здалеку  виднілися  високі    білі  стіни  міста.

            Ісус,  коли  вгледів  здалеку  Єрусалим, занепокоївся,  а  потім  попросився  до  гурту  майбутніх  філактеристів,  яких  вів  монах-проповідник.  Йосип  погодився.

 Коли  прочани  підійшли  під  саме  місто, монах  помахом  руки  звелів  обом  гуртам  відпочити  останній  раз  за  цю  дорогу.

            Йосип  покликав   сина   та  монаха,  щоб  попоїсти.

            Тож  монах   наказав  іншим  хлопцям пристати  до  батьків  й  також   перепочити.

            Під  широкою  кроною  невисокої  пальми  їли  копчене м’ясо,  сир, паляниці  та  сухофрукти.  Розімлілий  від їди  Йосип  ліг  на  плоский  теплий  камінь подрімати.    Монах  та  Ісус  вдивлялися  у  далечінь    міста.  У  повітряній  синяві  чітко  було  видно  Храм,  що  стояв  на  підвищенню. Справа,  недалеко  від  нього,  стояв  величний  палац,  його  підмурівки  були значно  вищі  храмових.

            -  Що   то  за палац?  І  чому  він  стоїть   вище  від усіх   споруд?  -  запитав  Ісус  у  монаха.

            -  Це  палац  Ірода  Великого. Ти  щось  знаєш  про  нього?

            -  Були   різні   передання.  Говорять,  що  цар  Ірод є великий  будівничий   і   великий  мучитель.

            -  Тож-то.  В  часи  його  правління народився  ти,  Ісусе. 

            -  А  хто сьогодні     живе  в Іродових  палатах?  -  запитала  Марія.

            - Син  Ірода  Великого  -   Ірод  Антипа.  На   свято  Пасхи  він  кожного року  приїжджає  з Іродіуму  в  Єрусалим. 

            -  І  заходить  в Храм?

            -  Ні!  -  впевнено  сказав  монах, вставши  із  землі. -  Нам  треба   спішити!

            -   А  й  то  правда,  -  підтримав  Йосип.  -  Серед  цих    безлистих  пагорбів  завжди хочеться  пити.

            Прочани  увійшли  в  залюднений  Єрусалим,  де  не  було  ні  деревця,  ні  кущика,  ні  гілочки,  ні квіточки.  Самі  лишень  мури  домів  та  камінням  викладені  вулиці.   Від  нагрітого  каменю,  ставало  душно.

            -  Навідаємося  до  рідні!  -  запитав  Йосип   Марію. -  Там  знайдемо  воду  й  перепочинок.

            Прочани  розійшлися  вулицями,  домовившись,  що другого  дня  Пасхи  зійдуться  на  пагорбі,  де  відпочивали  востаннє,  і  вирушать назад,  додому.

            Йосипова  рідня  зустріла  прочан   напрочуд  приязно.  Дали  води  обмитися  з  дороги,  закликали  до  столу,  де  були наїдки, гідні  днів  посту.

            Монах  прочитав   напам’ять  молитву  із  Тори  і  присутні  взялися  до  трапези.

            Йосип  був  у  піднесеному настрої,  він  все  щось випитував,  кудись  заглядав.    Ісус  мовчав,  хіба  хтось  зачепить  його  запитанням,  тоді  виразно, тихо й  коротко  відповідав.

            Наступного  ранку,  в  суботу,  рушили  до  Храму.  Перед  Храмом  юдеї  продавали  тварин  на  жертвування,  вимінювали  монети  тим,  хто  не  міг    привести   баранця  чи козеня.

             Жертводавці  заходили  на    храмову  територію,  де  в них  бралися   жертви  на  заколоття.  Кров’ю  тварини  обмивалися  жертовники,  що  означало  обмивання  дверей  євреїв,  які  виходили  з  Єгипту  на  волю.  Декотрі  юдеї  просили,  щоб  їм  нанесли  на  обличчя  чи руки  кров    із  жертовниці  й  таким  чином  вони  вважали  себе прощеними і  помилуваними  від  гріхів.

            При  вході на   храмові  подвір’я  Марія  вкинула  кілька  юдейських монет на  таріль  і  залишилася   на  жіночій  площі.  Йосип  пройшов  цю  площу і,   входячи  на  площу  чоловіків,  також  укинув монети  на  блискуче  блюдо  жертовниці.

            Монах  з  Ісусом  та  іншими юними прочанами  Назарету пройшли  в  інші  ворота,  перед  Соломоновим  ґанком,  де  розмістилися  священики  Синедріону.

            Після  того,  як  юні  назаретяни   одягли  на  свої чола  філактерії,  Ісус  попросив  у  монаха підвести    його  до  священиків  Синедріону.

            -  Навіщо  тобі  це?  -  не  розумів  той.

            -  Своє  майбутнє  я  бачу  в  проповідуванні  Тори!

            Монах  здивувався. І  все  ж  повідомив  священиків,  що  Ісус   бажає  витримати  екзамен  на  проповідувача  Тори. Священики  згідливо  кивнули  головою  й один  із  них  підвів   молодого  єврея  до  первосвященика,  що  сидів  на  Соломоновім  ганку.  Там  не  так  палило  сонце й  було  прохолодніше.

            Пополудні  монах  почав  збирати  до  гурту юних  назаретян.   У  кожного  на  чолі були  філактерії, від  чого філактеристи   відчували  себе спроможними  на  подвиги  заради  щастя  свого  народу.

            Марія  та Йосип трималися   поодаль.  Дорослі  прочани  збирались  повертатися  в  Назарет.   І  ось  обидва  гурти  рушили.  Марія  та  Йосип  глянули в  сторону  молоді.  Монах здалеку  побачив  їх  і  підняв  руку  привітання.

            Коли  ж  трохи відійшли  від  гамірного  міста,  Марію  охопив  неспокій. 

            -  Чому  не  бачу  Ісуса.  Не  чую  його  голосу? -  стривожилася.

            Обоє  почали  шукати  сина.  В  гурті  молоді  його  не  було.  Тож  вирішили  повернутися  в  Єрусалим.  Навідали  рідню.  Там  Ісуса  не  бачили.

            Боязко  підійшли  до  Храму.  Нікого  не  було  на  жіночому  подвір’ї.  Нікого  не  було  на  чоловічому  подвір’ї.

 Марія,  повна  страху за  сина й  за  те,  що  не сміє  пройти  через  другі  ворота,  вся  тремтіла.  Йосип  пішов  далі.  І  вчув  голос  Ісуса.  І  Марія  вчула  його  молодий,  м’який  голос,  повний  переконливості  і  спокою.

-  Месія  серед  народу!  -  доказував  Ісус  і  напам’ять  читав  уривки  зі  священної  книги  Тори.

Юдейські  старці  уважно  слухали  12-річного  хлопця  і  хоча  багато  чого  не  розуміли,  багато  з  чим  не погоджувалися,  все  ж  не  переривали  його.  Настільки   достовірно  все    пояснювалося.

Нараз  священики  довкола нього  зашуміли,  засперечалися.  І  серед  цього  шуму  Марія,  зітхнувши  з  радості,  що  син знайшовся,  тихо  промовила:

-  Дитино,  чому  Ти  так  зробив  нам?  Ось  Твій  батько  та  я  із  журбою  шукали Тебе. 

Ісус  учув  матір.  Залишив  гурт  священиків  і  побіг  назустріч  дорогій  неньці.  Глянув  у  її  очі,  повні  тривоги  й відповів   лагідно:

- Чого  ж  ви  шукали  Мене? Хіба  ви  не  знали,  що  повинно  Мені  бути  в  тому,  що  належить  Моєму  Отцю?

Марія  не  розуміла  його.  І  Йосип  не розумів. Ісус  же,  бачачи  сльози  в  очах  батьків,  замовк  і  рушив  з  ними  додому.

Назарет  зустрів  їх  повноводною  зеленню  трав  і  дерев.

 Рахіль  привітала  прочан і  повідомила про  своє  рішення     повернутися  додому  в Генісарет.

                                              

Зовнішність  Ісуса

            Подорослішавши,  Ісус  став  справжнім  красенем – проникливі  карі  очі, тонкі  риси  обличчя,  злегка  хвилясте чорне  волосся, зачесане на прямий  пробор,  довжиною  до  плеч.

            Зріст  в  Ісуса – 173 см.,  стан прямий, стрункий, в  плечах  не  широкий, трішки  сутулуватий.  Пальці  на  руках  тонкі,  музикальні,  з довгими  рівними  нігтями.

Від  народження  смуглий.  Він багато  подорожував  і  постійно  знаходився  під  спекотними  променями  сонця,  тому  шкіра  в нього  була  завжди темною від  загару.

            Любив ходити босим, взувався лише зимою, коли земля промерзала. Ходив він часто, багато, легко  долав великі віддалі. За день Ісус міг пройти майже 100 кілометрів, це приблизна віддаль від Назарету до Єрусалиму.

            Він не йшов, а буквально летів над землею, настільки стрімкою, легкою була його хода. Збоку здавалося, що він йде, не торкаючи землі ногами.

            Ноги в Ісуса  були  рівні. Розмір ноги – за сучасними мірками приблизно 42 - й розмір.

            Зовнішньо він  відрізнявся від приземистих, грубуватих землеробів та простолюдинів. Було в  Ісусі  дещо  возвишене, витончене.  Від його  обличчя віяло одухотвореністю. Навіть незнайомі люди, вперше побачивши його, розуміли, що перед ними  незвичайна людина, й поважно зверталися до нього, називаючи «равві», що  означало  «вчитель».

            Ісус був дуже веселою людиною. Він часто усміхався, і  очі його при цьому світилися радістю.

                                  

                                               Освіта Ісуса

            Ісус з дитинства був обдарованою дитиною. Сам Йосип виріс в освіченій сім’ї, тому старався дати синові всесторонню освіту і почав займатися  з Ісусом з 3 років.

            Вже у 5 років Ісус умів читати, писати, рахувати, додавати, віднімати та множити.

            Коли Йосип привів його в школу, в перший день навчання Ісус почав сперечатися з учителем: він мав власний погляд на сотворення світу, на Мойсея, на закони  Божі. Незадоволений учитель вдарив Ісуса палицею.

Потім наказали побиттям батога – це було звичне в ті часи. Йосипу заборонили приводити сина в школу.

            Ісуса віддали на навчання в іншу, далеку школу при синагозі.

            Ісус тяготів до знань. Все своє подальше життя він присвятив наукам у різних кінцях землі. Ісус вважав, що тільки мудра людина здатна прожитии достойне життя і досягнути просвітлення.

            Для свого часу Ісус був дуже осіченою людиною, знав 7 мов.

            Рідна мова Ісуса – арамійська. В школі при синагозі він вивчив другу єврейську мову – іврит.

            Латинь, тібетську і китайську мови Ісус освоїв у Тібеті, грецьку мову – в Греції, в Індії – мову палі.  Основні знання по фізиці, математиці, астрології Ісус отримав у тібетських монастирях.

           

Ісус  після хрищення в Йордані

Після хрищення в Йордані Ісус Христос пішов у пустелю, щоб там, усамітнившись, молитвою і постом приготуватися до виконання своєї великої місії.Як колись Мойсей на Сіонській горі 40 днів постився і молився перед зустріччю з Богом, так і Божий Син готується представити себе.Сорок днів і ночей Він був у дикій пустелі, зі звірами, не вживаючи ніякої їжі,  тільки пив воду чи росу. І молився молився, молився… за мене, за тебе, за нас.

Вночі й спекотний полудень ховався у невисоку кам’яну печеру, яку сьогодні віднайшли  вчені й нарекли печерою Ісуса.

З Біблії ми знаємо, що Син Божий готувався взяти на себе гріхи людей, знищити ті гріхи на розп’ятті, щоб тільки Бог простив нас.

Простив  людей, котрі каються, котрі прийшли до Бога і довірилися Йому. Адже Бог клопочеться про нас:  про мене, про тебе. Іде назустріч нам: іде до мене, до тебе. Виявлє свою любов та підтримку.

Нам залишає тільки одне: приняти Бога, як найдорожчого батька і спасителя.( Як старий батько пішов назустріч своєму блудному сину у Притчі про блудного сина).

Бог прощає  покаяних, з відкритим серцем і душею, які всеціло прагнуть спілкування з Ним.

Тому-то ми просимо у церквах: «Претерпілий за нас страсті, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!».

Часто у людей виникає питання: чи всіх підряд Бог прийме, простить і помилує?

            Простить і помилує  тих, які дуже цього хочуть. І прийме, як блудних синів.

Єдиних, кого не простить – це лицеміри, котрі начебто вірують в Бога, ходять до церкви, а насправді чинять протилежне, навсебіч порушуть 10 Божих заповідей. Серед нас їх багато –«братів і сестер».

У Біблії описується, як Ісус розганяв міняйлів у Єрусалимському храмі, що був збудований Соломоном  для  Божої слави.

Фарисеїв, книжників називав лицемірами, і вони за це переслідували Божого Сина і врешті розіп’яли.

У пустелі Ісус був спокушений і випробуваний.І виявив себе перед Богом кріпким і послідовним. Перед собою – готовим до виконання  покладеної на нього місії.

                                                                 

За прикладом Христового посту, православною та католицькою Церквою встановлено 40-денний піст ( чотиридесятниця), який називається Великим і починається за сім тижнів до свята Пасхи – світлого Христового Воскресіння. Піст допомагає людині визначити своє майбутнє, очистити себе  від гріховних схильностей,  допомагає більше звертатися до Бога, бути ближче до Нього.

Багато людей визначають для себе піст, як голодування. Але наше тіло є   храмом Духа Святого, тож  має бути постійно здоровим.

Читаємо в Євангелії від Марка (8:14).

Ісус сказав: «Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло її осквернити; лише те, що виходить з людини, те її осквернює».

Тож нам випадає  не змагатися з  можливостями Ісуса, лиш молитвою, читанням Біблії ( добре було б задуматися над притчами Соломона, посланнями апостолів чи іншими золотими перлинами вічної книги), творінням добрих справ, допомоги, поступу, кріпості любові й самопожертвуванням провести дні Великого посту.

Зрештою, можливості у кожного різні, тож за можливостями наслідуймо Христа.

Для дітей, що вже розуміють основні підвалини християнства, прийняли перше причастя, пора вділити час для богословських розмов, про вічне та безкінечне, про основні правила життя людини на Землі.

І ще одне про суть Христового перебування у пустелі.

Чи задавали ви собі питання: чого не може зробити Бог?

Бог створив вселенну, життя на планетах, ніч і день і т. д. Але..

Бог не може піти проти волі людини. У Біблії читаємо, що Бог створив людину на подібність собі. Розмовляв з першими людьми, направляв їх – хотів їхньої відданості та віри. Проте Єва дала перевагу змієві. Тому Бог більше не з’являвся першим людям і перемінив суть їхнього існування.

Перед тим, як Божий Син мав прийти у світ людини новонародженим дитятком, Бог посилає до вірної Йому діви Марії Архангела Гавриїла запитати, чи згідна вона стати матір’ю  Його Сина. Архангел сказав:

-  Радуйся, благодана, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками!

І розповів про плани Бога.

Марія стривожилася, а потім відповіла:

-       Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станется по твоєму слову!

Подібно було з Мосеєм, пророками. Подібно і з Ісусом. В час хрищення Бог з небесної висоти признався:

-       Ти єси Син мій любий, у тобі моє уподобання! ( Мр. 1:9)

Ісус іде на усамітнення, там хоче підтвердити слова Бога-Отця.

Слова Бога до Сина такі ж приємні та лагідні, як слова до Марії, як слова до Мойсея, як слова до Єви.

Ісус гордився признанням Небесного Отця. І провів у пустелі дні у радості й твердості свого послуху.

В  піст  Великий  дзвонять  дзвони

            В  піст  Великий  дзвонять  дзвони,

            Розтривожились  хрести,

            Б`ють  Ісусові  поклони,

            Що  старався  нас  спасти.

            По  всім  світі  відгомони  -

            Великодні  йдуть  свята.

            Б`єм  у  церквиці  поклони,

            Що  нас  горнуть до  Христа.

            Відімкнім  усі  заслони,

            Хай  душа  відчує  рай,

            Хай  у піст важкі  поклони

            Нам  освятять  рідний  край!

Командує  піст

У  ці  дні  на  кухні  ґаздують

Фасоля,  капуста,  хліби.

Борщі  та  салати  готують,

І  в  кожнім  салаті -  гриби.

-  Немає  котлети  із  м’яса!  -

Сказав  нам  часник – активіст. –

Бо  в  ці  дні  на  пам’ять  про  Спаса

Командує  страдницький  піст.

                        Помітно  в  класі

Помітно  в  класі:  піст  настав.

Обходиться  без  бійки.

Немає  часу  для  забав,

Нема  часу  для  двійки.

І  на  перилах  не  сидять.

В  перервах  не  регочуть.

Юрко  додому  скромно  так

Провести  Надю  хоче.

Легенда  про  хрін

            Жиди  хотіли  для  Ісуса  смерті.

            Одного  разу  фарисей  один

            Подав  отруйний  хрін  натертий  -

            Хотів  Ісуса  отруїти  він.

            Ісус  не  став  жидів  ганьбити,

            Благословив  обід  простий…

            І  хрін  їстівний  став  і  плодовитий,

            І  лікувальний,  і  смачний.

Страсті Ісуса

Найголовнішим натхненником збройного повстання був Варавва.Той самий Варавва, що про нього згадується в Біблії і де натовп юдеїв  вимагав звільнення  його  замість Ісуса Христа.

Варавва був простим розбійником з великої дороги. Він став головним організатором бунту проти римлян. (Мр. 15:7).  Римляни спіймали Варавву та кількох відчайдушних повстанців і запроторили у в’язницю.

Незадовго до початку повстання Варавва двічі зустрічався з Ісусом, пропонував взяти участь  у заколоті, та обидва рази отримував відмову.

Син Божий не хотів допустити кровопролиття навіть заради звільнення свого народу. Коли Варавва потерпів невдачу, інші організатори  повстання знову попросили Ісуса очолити їхні загони і після перемоги стати правителем Юдеї.

Апостоли навіть встигли пересваритися між собою, розділяючи пости в новому правлінні. Юда Іскаріот признався Ісусові, що теж би не проти повоювати.

Ісус відмовляв його.

Змовники вирішили почати повстання без Ісуса.

Коли Христос входив в Єрусалим напередодні пасхальних днів, змовники підмовляли людей до повстання. Та багато хто з народу мовчав, або просто спостерігав за процесією.

Народ не був готовий до масового підняття бунту проти римлян. Ісус це бачив, і про це застерігав  бунтівників. Вони розуміли, та все одно були готові йти на риск  починати війну.

З четверга на п’ятницю, опівночі, вкінці пасхальної вечері, Юда Іскаріот пошепки повідомив Ісуса, що його чекають повстанці і він мусить іти. Бачачи непохитні намірення учня, Ісус сказав:

-Роби, що маєш робити.

Юда Іскаріот застав повстанців дуже збуджених. Серед них було чимало  молодих розбійників з гурту Варавви. Сп’янілі від міцного вина, вони намірялися відшукати Ісуса, щоб той допоміг їм визволити їхнього ватажка і потім іти на палац Понтія Пилата.

Юда розумів, що Ісус нізащо не піде з розбійниками, що може найперше статися війна між ними та учнями Христа. І він нічого кращого не придумав, як направити на повстанців первосвященика Єрусалиму.

 Через короткий час він уже був у первосвященика Каяфи. Розповів про бунт, який має звершитись цієї ночі, в час, коли всі юдеї зустрічають Пасху, і коли й римські солдати також розслабляться.

-Я сам це чув від прибічників Варавви! – додав Юда.

-  А де Ісус? – поцікавився  Каяфа.

- На Елеонській горі.

- Гора велика. Покажеш де саме?

-Покажу.

Каяфа кинув Юді  мішечок  з тридцятьма срібним монетами.

Молодий чоловік був при Ісусі скарбником, до грошей відносився спокійно. Проте від кинутого до його ніг мішечка, не відмовився.

Каяфа наказав храмовій стражі поки-що закрити його внизу храму.

Розгніваний почутою новиною, Каяфа став міркувати:

« Це ж кінець моєму благополуччю!  Адже я отримав посаду з рук римського прокуратора Понтія Пилата і за це щорічно виплачую йому певну суму грошей.»

 І заговорив голосно:

-Бунтарі отримають перемогу і мене знищать, їм буде потрібен інший первосвященик. Якщо бунтарі не отримають перемоги, то мене знищить Понтій Пилат, такий духовний провідник народу йому вже не підійде...

Каяфа злякався. Що робити? Він не знав, яку роль в цьому бунті виконував  Ісус з Назарету, якщо з бунтарями зустрівся його родич  Юда Іскаріот. Ісусові точно не потрібні фарисеї і книжники! Що він з ними зробить у випадку перемоги? Навіть подумати страшно.

 Каяфа зосередився  на знищенню Ісуса Христа. Наказав храмовій стражі піти з Юдою туди, де перебували бунтівники. Стражники знайшли на тому місці тільки двох розбійників. І привели в храм.

Двох розбійників Каяфа наказав вишмагати нагайками й кинути в підвал.

Юді Іскаріоту  звелів показати місце, де в ту хвилю мав би бути Ісус Христос.

Ось так в п’ятницю перед світанком стражники зустрілися з відомим  на всю Юдею проповідником Божого слова.

Чи міг Ісус втекти? Зробити так, як завжди він це робив – застосувати свою гіпнотичну силу?

Звичайно міг!  Але пару годин тому він просився у Всевишнього:

-Отче мій! Якщо можливо, нехай промене мене ця чаша. Якщо не можна нічого змінити, то нехай буде все, як буде.

Архангел в ту мить зійшов з неба і підкріпив Ісуса силами із чаші.

Отже мало збудитися предсказане пророцтво про нього. Його найважча година настала: Син Людський передається в руки грішників.

Юда підійшов до Ісуса й поцілував його…

Ісус відхилив голову назад і так проникливо подивився в очі зраднику, що тому стало моторошно і страшно.

Настала глибока тиша.

Раптом один з учнів Ісуса, Макарій, відданий Ісусові  до безтями, вихопив меч із піхов і відтяв вухо  стражникові  по імені Малх.

-Не треба цього, заховай зброю, бо той, хто взяв меча, від меча загине! – сказав Ісус, зупинив кровотечу у пораненого і зцілив йому вухо.

Стражники обступили Господа й повели його з Гетсиманського саду на Маслинові горі в Єрусалим. Учні його почали втікати з того місця, хоча стражники нікого не переслідували.

                                               +    +   +

Ісус Христос перетерпів великі болі від штовханів, побиття нагайками, колючого вінку на голові, приниження і розп’яття від юдеїв – народу, якому прийшов служити словом і зціленням. Не від римлян терпів він страсті!.. А від здичавілого натовпу, який бажав крові..

Коли над хрестом Ісуса прибили таблицю з надписом: « Я – Бог», юдеї просто отетеріли. Ісуса хотіли стратити  як богохульника, як царя-самозванця, тільки не як Бога. В тому, що в Ісусі присутня божественність, ніхто не сумнівався. Будь-яка людина при зустрічі з Христом, відчувала немовірну силу й енергію, яка виходила від нього. Містичний трепет захвачував кожного, хто відчував це.

Весь трагізм ситуації заключався в тому, що ті, які хотіли стратити Сина Божого, чудово розуміли, з ким мають справу.

Всі довкола: прості юдеї, римляни, священики, землероби, рибалки і стражники чекали з трепетом в душі грому небесного і блискавки спопеляючої. Адже в Торі гнів Божий так і описується.

Тим часом окровавлений Ісус мовчки дивився з хреста на своїх мучеників, і нікого не просив помилувати його, дарувати життя. Дивився на  нихспокійним, проникливим, наповненого болем   поглядом, і від цього ставало страшно.

Руки його, пришеплені цвяхами до дерева, наче хотіли обняти всіх тих, за кого він молився, кого зцілював, за кого просив Бога.

Людське тіло  задихалося, мучилося в судорогах. І тоді жінки на очеретині піднесли йому до уст оцету – суміші, яка працювала, як наркотичний знеболювач.Ісус же відхилив голову.

Позаду страшного місця столи прадавні Мосей та Ілля, стискали кулаки, наче хотіли забрати на себе частину тих мук. Низька густа хмара закривала їх..

І раптом, прозріваючи, Єрусалимська храмова слуба зрозуміла, що Ісус нікого не обманював, він дійсно справжній Бог. І найголовніше – цей Бог не був подібний на того Бога, котрому поклонялися юдеї. Це був Бог доброти, любові, зцілення, оживлення померлих, прощення гріхів заблудшим і грішникам, не вимагав розкоші, був проти безлічі заборон.

                       

Страта Ісуса Христа, істинного Божого Сина, відбулась 33 року нашої ери Табличка «Я – Бог» - документ тому.

Хресна дорога

            +   +   +

О!. Ця дорога трисвята!..

Господь несе свого  хреста.

І ми ходімо вслід за ним,

Хреста нести допоможім!

О! Ця дорога кам’яна!..

Важка, гріховна і земна,

Вона волає нам усім:

- Допоможім Христу, допоможім!..

                        +   +   +

Світло із Ісусом гомоніло.

Потемніло небо, потемніло.

Страх схопив рабів своїх,

Кинув Господу до ніг.

Люди у Розп’ятого просили:

- Що ж ми, Боже, натворили?..

Страх їм цвяхи бив у тіло.

Потемніло небо, потемніло.

Свято  Великодня

Це  свято  нині  на  устах,

Започатковане  в  віках,

Всехвальне  на  землі. 

Воно  найкраще  серед  свят

Для  школярів  і  дошкільнят

У   місті  та  селі.

Це  свято  -  радість  і  весна,

Дорога  наших  днів  ясна,

Воно  в  мені  і  в  нас.

Це  свято  у  вінку  пісень.

Дзвінкий,  святковий,  славний  день  -

Непереможний  час!

Всенародний  звичай 

Воскресний  день  такий  великий,

Аж  нічка  відступила.

І  журавлі,  і  гуси  дикі

Взяли  його  на  крила.

Та  й  понесли  до  понеділка,

Наїлися  ковбаски.

І  знов  на  крилах  несли   стрімко,

В  вівторок  їли  паску.

У  середу  лишень  спочили,

Аж  п’ятниця  їх  кличе.

Який  то  день  великий  в  силі!..

Він  всенародний  звичай.

Замаїли  білий  хрест

Замаїли  білий  хрест

Василько  й  Оксанка,

Щоб  Ісус  Христос  воскрес

Нинішнім  світанком.

У  барвіночка  листки

Дуже  пишні   стали.

Розцвіли  на  нім  квітки,

Боженьку  звітали.

**********************************Пам’ятка*****************************

Моли́тва — це звернення віруючого до Бога.

Молитва часто приймає вид поклоніння, вихваляння, прохання чи просто викладу своїх думок. Молитва також часто приймає форми обряду.

Відчуття присутності Божої є одним із плодів молитви. «Якщо у нас під час молитви або читання Священного Писання пробуджується відчуття присутності Божої — це великий благодатний дар», пише архієпископ Павло.  Святитель Григорій Нісський серед плодів молитви називає простоту, любов, смирення, терпіння і незлобивість. Тобто молитва поступово преображає людину, робить її подібною Богові.

Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння.

                                   ********************************   Пам’ятка *************************

                                               Молитва  перепрошення

            Ненавидячих  та  ображаючих  людей  прости Господи  Чоловіколюбче. Благотворящим  благосотвори. Браттям  і  родичам  нашим  даруй  початок  до  спасіння,  прощення  та  життя  вічне.  В  немочах  нас  відвідай  і  зцілення  даруй.  На  морях  управляй.   Подорожуючих  сподорожуй.  Тим,  що  нас  просили  молитися  про  них,  помилуй  по  великій  милості  Твоїй.

            Помяни,  Господи,  раніше  усопших отців  та  братів  наших,  упокой  їх, нехай  вони  бачать  світло  Твого  Лиця.  Згадай,  Господи,  братів  наших    полонених  і  визволи  їх  від  всіляких  обставин.

Помяни,  Господи.  плодоносячих  і  добротворящих  во   святих  Твоїх  церквах  і  дай  їм прошення  до  спасіння  та  життя  вічне.

 Помяни,  Господи,  і  нас,  смиренних,  грішних  та  недостойних  рабів  Твоїх,  просвіти  наш  розум  світлом  Твого  розуму  і  наведи  нас  на  шлях  заповідей  Твоїх  молитвами  Пречистої  Владичиці  нашої  Богородиці  і  Приснодіви  Марії  та  всіх  Твоїх  святих, бо  Ти  є  благословен  на  віки  вічні.  Амінь.

                                               ***********************************Пам’ятка***********************

Сираха 30:21-25

*** Не завдавай душі своїй жалю. Не муч себе думками сумними.

***Радощі серця – то життя людини, а сердечні веселощі – довголіття.

***Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль. Багатьохбо сум уже погубив – немає ніякого з нього пожитку.

*** Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить.

***Щедре й добре серце насичене буде зі свого харчування.

***********************************************************

Хронологія     

76 р. до н.е. – народився  Яким , батько Марії

70 р. до н.е. – народилась Анна, мати Марії

68 р. до н.е. – народився Захарія, батько Івана Христителя

64 р. до н.е. – народилася Єлизавета, мати Івана Христителя

48 р. до н.е. – народився Йосип, батько Ісуса Христа

16 р. до . н.е.  ( 21 вересня) – народилась Марія , мати Ісуса Христа

11 р.до н.е. ( 8 грудня) – введення в храм Богоматері

9 р. до н.е. – народився Йосип Ариматейський

6 р. до н.е. – помер Яким, батько Марії

6 р. до н.е. – Марія переходить жити в храм

6 р. до  н.е.( 7 липня) – народився Іван Христитель

Новоліття ( 7 січня  1 року) – Різдво Ісуса  Христа

1р. ( 15 лютого) – Стрітеня Ісуса Христа з Богом в Єрусалимському храмі

1 р. – смерть Ірода Великого

12 р. – Ісус загубився в храмі; знайомство з Йосипом Ариматейським

19 р. (14 жовтня) – смерть Йосипа, батька Ісуса

27р.н.е. ( 19 січня)– хрищення Ісуса Христа в річці Йордан

27 р. – Іван Христитель арестований царем Іродом

28 р. – Ісус  призиває до себе учнів

29 р. (12 грудня) - смерть Івана Христителя

30 р. – Понтій Пилат стає прокуратором Юдеї

33р. -   Розп’яття Ісуса Христа. (Встановлено геологічною розвідкою, що це могло бути  швидше всього  3 квітня 33 року).

                                                           +++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Таблиця визначення дат Великодня/Пасхи на найближчі роки

1.Рік   

2.Великдень за астрономічним підрахунком      

3.Великдень згідно Григоріанського календаря

4.Великдень згідно Юліанського календаря (новий стиль)     

5.Весняний повний місяць за астрономічним підрахунком      

6.Єврейська Пасха

2017   16 квітня       16 квітня       16 квітня      11 квітня       11 квітня

2018   1 квітня         1 квітня         8 квітня        31 березня   31 березня

2019   24 березня   21 квітня       28 квітня      21 березня   20 квітня

2020   12 квітня       12 квітня       19 квітня      8 квітня         9 квітня

2021   4 квітня         4 квітня         2 травня      28 березня   28 березня

2022   17 квітня       17 квітня       24 квітня      16 квітня       16 квітня

2023   9 квітня         9 квітня         16 квітня      6 квітня         6 квітня

2024   31 березня   31 березня   5 травня      25 березня   23 квітня

2025   20 квітня       20 квітня       20 травня    13 квітня       13 квітня

Ми пропустили багато цікавого матеріалу, адже всю книгу сюди не вмістиш, бо ще хочемо зацікавити читача прочитати оригінал. Скажемо тільки, про вельми цікавий матеріал про учнів Христа, багато віршів про перше причастя, що є великою підспорою, приготування школярів до великої тайни Євхаристії; подячні вірші Богові, міркування щодо Таїни вознесення Христаі мети Його приходу на Землю.

Книга була випущена на кошти української діаспори в Німеччині, велику лепту вніс син Віри Багірової. Подяка всі їм та нам гласить:

«Щиросердечно дякую за підтримку книги отцю Петру Свідруну, за чудове пояснення окремих біблійних рядків, за розширення мого світогляду щодо незвично-революційного проповідування Христа у притчах.  Дякую моєму синові Віталію Багірову – доктору медичних наук. Дякую Біблії – живому Божому слову і всім прихильникам моєї творчості.

Господь посеред нас!»

Книга була видрукувана в Україні, в м. Івано-Франківську,  у видавництві «Місто-НВ», наклад 300 примірників; швидко розійшлася, є ще по сьогодні затребуваною, але тільки  з фінансових причин не може бути перевиданою.

                                                      Ельміра Маркс,

                               доктор філософський наук, психолог,м. Бонн, Німеччина